На Волині відшукані архівні фото зниклого села з унікальним промислом смолеваріння

На Волині вдалося відшукати рідкісні архівні зображення зниклого села Чернявка, яке колись розташовувалося на березі річки Західний Буг. Це поселення з багатовіковою історією та унікальним ремеслом смолеваріння зникло після Другої світової війни, залишивши по собі лише старі карти та поодинокі світлини. Дослідник Владислав Матвіїв розкриває таємниці цього місця, яке знаходилося за 10 кілометрів від Устилуга та 6 кілометрів від села Коритниця.

Переглядаючи топографічні карти Речі Посполитої за XVI–XVII століття, вчені знайшли селище під назвою Сxerniawka на лівому березі річки Буг поблизу древнього Городла. Ще 800 років тому на цьому місці існувало село та митний пункт, які руський князь Володимир Василькович заповів своїй дружині. У 1413 році тут уклали Гродельську унію, а в 1525 році згадується про православну церкву та збір мита з купців.

До Першої світової війни у 1909 році в селі було 15 будинків, а в міжвоєнний період їхня кількість зменшилася до 9. Селище переважно розтяглося вздовж вулиці на березі заплави, оточене лісом та болотами. Жителі займалися обробітком деревини, торгівлею, рибальством та триманням худоби, а через річку Буг проходив довгий дерев'яний міст до Городла.

На польській карті 1933 року по обидві сторони села позначено печі для смолеваріння та виготовлення терпентину. Цей давній промисел був важливим для регіону, адже продукти сухої перегонки деревини — скипідар, смола та дьоготь — були затребуваними товарами на ринках Європи. Значна частина волинської смоли через Гданськ йшла до Англії та Голландії.

Суть процесу полягала у нагріванні деревини в закритих ємностях без доступу повітря, що дозволяло отримувати різні продукти залежно від температури. Скипідар використовували як розчинник для фарб та засіб для лікування, смола — для просочування суден та гідроізоляції, а дьоготь — для вичинки шкіри та захисту збруї. Богдан Хмельницький навіть видав універсали з підтвердженням привілеїв для тих, хто займався дігтярством.

Незадовго після початку Другої світової війни у 1940 році населення села евакуювали, а під час німецької окупації до Чернявки повернулися лише кілька родин. Після встановлення кордону між Радянською Україною та Польщею через єдину вулицю села стала проходити прикордонна лінія, і селище назавжди припинило своє існування.