До Всесвітнього дня боротьби проти раку, який відзначали 4 лютого, ми ділимося історіями двох жінок, які на власному досвіді подолали шлях прийняття діагнозу та переосмислення життя. За даними МОЗ, щороку понад 100 тисяч українців дізнаються, що мають рак, тому їхні історії є важливими для багатьох. Обидві героїні — психологині за професією, які знають, як знайти внутрішню опору та продовжувати жити якісно попри хворобу.

Світлана Лукомська, онкопсихологиня, розповідає, що у листопаді 2012 року, коли їй було 31 рік, вона пішла на УЗД молочних залоз лише за компанією з подругою. Лікар виявив рак, і Світлана впала у відчай, відмовившись від візиту до онколога. Вона поїхала в різдвяний тур Європою, щоб не думати про хворобу, але повернутися до лікування її змусив друг, у якого хворіла дружина.

Світлана не любить слово «боротьба», вважаючи, що рак — це подорож, де немає переможців і поразок. У 2023 році у неї стався рецидив, але досвід та інші лікарі допомогли їй змінити ставлення. Вона перестала боятися смерті, що дало їй свободу жити в теперішньому моменті, насолоджуватися кожною зимою та чекати весни.

Ангеліна Левицька, лікарка-психіатриня, виявила збільшений лімфатичний вузол у середині лютого 2026 року. Після консультацій у Києві та Ізраїлі їй поставили діагноз. Найважчим моментом стало розуміння, як сказати про це восьмирічній доньці. Найважливішим кроком стала чесна розмова, після якої донька відповіла, що любить маму з волоссям чи без нього.

Ангеліна пройшла хіміотерапію, зістригла довге волосся і пішла на лікування. Вона вважає, що щастя — це не відсутність викликів, а життя у злагоді зі своїми цінностями. Її підтримують стосунки з близькими, віра та відчуття сенсу в роботі з командою центру психічного здоров'я Mind Mental Center.

Обидві жінки наголошують, що прийняття діагнозу — це не згода з ним, а визнання реальності без внутрішнього спротиву. Вони радять не звинувачувати себе у виникненні хвороби, а звертатися за допомогою до фахівців. Головне — пам'ятати, що життя не зводиться до лікування, і кожен день має бути в радість попри діагноз.