У 1920-х роках з українських земель було вивезено сотні тонн золота та срібла, а також тисячі унікальних реліквій. Це не просто економічне пограбування, а цілеспрямоване знищення культурної спадщини цілого народу, яке тривало десятиліттями.

Офіційним приводом для масового вилучення церковних цінностей стала допомога голодуючим Поволжя. Під цим гасом більшовики грабували храми, музеї та приватні колекції. Спочатку скарби вивозили до Харкова, а звідти — до спеціальних сховищ у Москві, де їх сортували та продавали за кордон.

За даними доктора мистецтвознавства Ростислава Шмагала, лише у 1922 році з церков Центрально-Східної України було вилучено 45 650 кілограмів срібла, три пуди золота та тисячі каратів коштовного каміння. Разом із 150 приватними колекціями, що містили 200 тисяч предметів, вартість вкраденого дорівнювала всьому золотому запасу Російської імперії на 1915 рік.

Серед викраденого — 63 колекції скіфського золота та скарби Північного Причорномор'я. Лише скарб із села Мала Перещепина містив 25 кілограмів золота і 50 кілограмів срібла. Унікальні реліквії, що акумулювали тисячоліття культури, продавалися за сміховинними цінами, наприклад, два срібні іконостаси пішли до музею в Лос-Анджелесі за кілька тисяч доларів.

Науковець наголошує, що ці події не були ізольованим епізодом, а частиною системного знищення України. Масштабне вивезення цінностей збіглося з геноцидом, репресіями та Голодомором, триваючи паралельно з ними протягом 1920-х та 1930-х років.

Цей злочин залишається однією з найбільших втрат української історії, адже втрачені предмети були не просто металом, а ідейними цінностями, навколо яких об'єднувалися етноси. Відновлення справедливості щодо цих скарбів залишається важливим завданням для сучасної України.