Судова практика в Україні стикається з серйозною проблемою: іноді суди продовжують застосовувати запобіжні заходи та процесуальні обов'язки після того, як встановлений законом строк їхньої дії вже закінчився. Така ситуація виникає, коли слідчі або прокурори подають так звані «прострочені» клопотання, а суди, ігноруючи процесуальні норми, задовольняють їх, використовуючи хитрі юридичні формулювання.

У деяких випадках прокурори подають клопотання про продовження строку, але через затримки в розгляді суду цей документ надходить після закінчення терміну. Щоб уникнути визнання порушення, прокурори намагаються подати «зміни» до вже простроченого клопотання, просячи суд не продовжити строк, а «покласти» нові обов'язки. Судді часто йдуть назустріч, аргументуючи це тим, що зміни не є суттєвим втручанням у права обвинуваченого.

Інший приклад стосується заміни одного запобіжного заходу на інший. Якщо строк тримання під вартою закінчився, а клопотання про його продовження розглянуто з запізненням, прокурор може просити замінити арешт на заставу. Суд може задовольнити таке прохання, формально застосовуючи новий захід, хоча насправді це є продовженням обмежень свободи особи, яка вже мала право на звільнення.

Згідно з Кримінальним процесуальним кодексом, ухвала суду про застосування запобіжного заходу припиняє свою дію після закінчення встановленого строку. Після цього особа стає звільненою від обмежень, а будь-яке подальше обмеження можливе лише на підставі нового, своєчасного клопотання. Розгляд «прострочених» документів суперечить закону, оскільки суд не може продовжити те, що вже закінчилося.

Конституційний Суд України вже визнав неконституційними норми, які дозволяли автоматичну пролонгацію тримання під вартою у воєнний час, якщо неможливо провести судове засідання. Це підтверджує, що будь-яке обмеження свободи має бути чітко обґрунтованим та здійснюватися в установленому законом порядку, без порушення прав людини.

Правозастосовці закликають слідчих, прокурорів та судів дотримуватися процедури: якщо строк закінчився, необхідно подати нове клопотання, а не намагатися «реанімувати» старі документи. Ігнорування цього правила призводить до свавільного обмеження прав громадян та підриває довіру до судової системи.