Василь Терещук, автор нової поетичної збірки «Потяг до Львова», розповів про своє дитинство в глибинці Полісся, де він зростав «диким» хлопчиком серед густої трави. Поет згадує, як у сім'ї з шестерою дітей він розповідав вигадані історії, поки чистив картоплю, і як саме в шкільні роки відкрив для себе справжню красу української мови через вірші Андрія Малишка.

Навчаючись у Львівському університеті, майбутній письменник долучився до літературної студії «Франкова кузня», де разом з Василем Левицьким та Віктором Небораком створював творче середовище. Попри контроль партійної влади, молодь відкривала для себе літературу, виступала перед аудиторією та обмінювалася досвідом, що стало фундаментом їхньої подальшої творчості.

Терещук зізнається, що обрав журналістику не лише заради соціального статусу, а й через бажання впливати на суспільство. З часом він зрозумів, що надмірна залежність від віртуальної дійсності витісняє інтерес до періодики, тому сучасні соціальні мережі часто заважають глибшому зануренню у текст.

Для поета поезія — це не просто хобі, а стан, що дарує відчуття польоту, ніби розкритий парашут. Він пояснює, що ніщо інше не здатне викликати такі глибокі емоції, і що постійний пошук нових форм вираження є природним для творчої людини, яка ніколи не зупиняється на досягнутому.

Автор згадує переломний момент у 2000-х роках, коли після виходу збірки «Субота» він знову почав активно писати. Терещук наголошує, що російську літературу не читає, вважаючи її зайвою для українця, і радше звертає увагу на польську чи європейську культуру, яка імпонує йому більше.

Сім'я залишається єдиним центром всесвіту поета, який планує перевидати окремі твори та впорядкувати збірник прози. Василь Терещук також готується до презентації нової книги в Івано-Франківську, продовжуючи свій шлях від Полісся до серця Львова.