Війна не закінчується для військових у день демобілізації. Вона продовжується в чергах до лікарень, у пошуках документів для пільг і в мовчанні дітей, які намагаються знову впізнати батька. Саме в цей момент починається новий фронт — фронт адаптації та підтримки. Про власний досвід повернення до нової реальності та стан системи допомоги на місцях розповів Герой України, ветеран війни Владислав Бандар.

Владислав Бандар — уродженець Болграда, який пройшов шлях від командира взводу до командира парашутно-десантної роти. У березні 2022 року під час оборони Верхньоторецького він зазнав важкого поранення, втративши праву руку, але продовжував керувати підрозділом до евакуації. Після дев'яти операцій та реабілітації він обрав нову місію: очолив команду фахівців із супроводу ветеранів у Болградській громаді, де працює вже майже рік.

За цей час команда Бандара обробила сотні звернень. Найчастіше ветерани та їхні родини стикаються з бюрократичними перешкодами при оформленні пільг на комунальні послуги, санаторно-курортного лікування та земельних ділянок. Хоча законодавство гарантує ці права, на практиці часто відсутнє фінансування або закриті реєстри, що робить отримання допомоги майже неможливим без особистого тиску та наполегливості.

Особливо гострою є проблема працевлаштування та психологічної підтримки. Багато ветеранів мають середню спеціальну освіту, тоді як більшість вакансій вимагає вищої. При цьому психологічна допомога часто потрібна не лише самим військовим, а й їхнім родинам, які залишаються самі на самі з тривогою. У Болграді не вистачає кваліфікованих фахівців, тому команда часто виконує роль перших слухачів, допомагаючи людям зорієнтуватися у складних процедурах.

Однією з ключових ініціатив громади є проєкт створення повноцінного ветеранського простору — окремого хаб, де зосередяться юристи, психологи та громадські організації. На реалізацію цього задуму вже виділено 3 мільйони гривень з бюджету, а загальна вартість проєкту оцінюється у 19 мільйонів. Такий простір дозволить не лише вирішувати паперові питання, а й стати центром комунікації та соціалізації для ветеранів.

Владислав Бандар наголошує, що система підтримки існує, але працює вона вибірково і часто вимагає від людини знання всіх нюансів. Він закликає суспільство не ставитися до ветеранів як до «інших» або героїв з білбордів, а проявляти повагу та розуміння. Для самих військових головна порада — не чекати, що допомога прийде сама, а бути активними, подавати документи та не боятися просити про те, на що вони мають право.