Литовський режисер Андрюс Даряла називає Нікополь своєю «першою Україною». Саме тут, у 2014 році, він уперше побачив країну не через новини, а через живі обличчя та людяність місцевих жителів. Цей досвід назавжди змінив його творчість та став фундаментом для майбутніх проєктів про війну та свободу.

Режисер народився в сибірському засланні, де його предки були литовськими партизанами. Ця спільна історія боротьби та вигнання зробила Україну близькою для нього з дитинства. Він відчував паралелі між історією Литви та України ще до того, як став професійним митцем.

У 2014 році Даряла приїхав до Нікополя для зйомок фільму. Місто, яке він пам'ятає як живе тіло з вулицею Шевченка та базарами, стало для нього доказом істинності України. Навіть перший донат у 200 гривень став важливим жестом підтримки.

Одним із найяскравіших моментів для режисера стала сцена з бабусями, які продавали помідори поруч із військовими. Коли він підходив до них, жінки відмовлялися брати гроші і пропонували віднести врожай волонтерам. Така простота та гідність вражали його більше, ніж будь-які слова.

Сьогодні режисер ставить вистави про Маріуполь, репресованих поетів та свободу українською мовою. Він переконаний, що мова — це опір, а пам'ять про трагедії не можна забувати. Нікополь залишається для нього символом незламності українського духу.