Після зречення російського царя в 1917 році розпад імперії відкрив шлях до формування Української Народної Республіки та спроб окреслити її кордони на основі національної ідентичності. Засновник проєкту «Реальна історія» та продюсер 1+1 media Акім Галімов розповів, як Україна офіційно включала до свого складу частини сучасної території Росії та інших держав.

У 1917–1918 роках Центральна Рада проголосила автономію на чітко визначеній території — дев'яти малоросійських губерніях. До них входили Київська, Подільська, Волинська, Полтавська, Чернігівська, Катеринославська, Харківська, Херсонська губернія і Таврійська без Криму.

Восени 1917 року кордони УНР розширилися далеко на схід і північ, охопивши землі, де збереглася українська мова й культура попри десятиліття русифікації. До складу республіки включили східні повіти Мінської, Могилевської та Воронезької губерній, а також значну частину Кубані та Донщини.

На початку 1918 року до УНР на федеративних засадах офіційно приєдналася Кубанська Народна Республіка. Це рішення було обумовлено живим пам'яттю про походження нащадків запорізьких козаків та селян з Центральної України, яких переселила на Кубань та Ставропілля Єкатерина ІІ.

Паралельно розгорталися й інші національні проєкти, зокрема створення Кримської Демократичної Республіки кримськотатарським народом у грудні 1917 року. Також у листопаді того ж року Центральна Рада проголосила невід'ємною частиною УНР землі, що нині входять до складу Польщі та Білорусі — Холмщину та Підляшшя.

Визначальними для приєднання були мова, культура та традиції, а не карти. Однак більшість із цих приєднань залишилися декларативними, оскільки військова і політична реальність 1917–1918 років не дала змоги закріпити задекларовані кордони на практиці.