Новий законопроєкт №14387, який називають «справедливою системою оплати праці», може стати фактичною бомбою під трудове законодавство України. Автори документу обіцяють прозорість, але насправді пропонують скасувати чинний Закон «Про оплату праці» та ключові статті Кодексу законів про працю. Замість реформи це виглядає як спроба впровадити єдині правила для всіх, ігноруючи європейський досвід розділення регулювання для публічного та приватного секторів.

У всіх країнах Європейського Союзу тарифні сітки та стимули регулюються окремо залежно від сфери діяльності. Публічний сектор потребує жорстких гарантій для запобігання корупції, тоді як приватний бізнес вимагає гнучкості для виживання на ринку. Законопроєкт же намагається застосувати універсальні норми до держслужбовців, IT-менеджерів та працівників малих підприємств одночасно, що призведе до хаосу та ігнорування норм бізнесом.

Фото до матеріалу: Новий закон про оплату праці: реформа чи ризик для зарплат?

Особливо небезпечною є новація з так званими «ексклюзивними переговорними агентами». Кабінет Міністрів отримає право самостійно визначати, які громадські організації будуть брати участь у соціальному діалозі щодо мінімальної зарплати. Це прямо суперечить Закону про соціальний діалог та Генеральній угоді, перетворюючи реальні переговори на імітацію під контролем влади.

Стаття 6 вводить таємницю оплати праці, забороняючи працівникам обговорювати свої доходи. Такий крок суперечить ратифікованій Конвенції МОП №100 про рівну оплату за рівну працю та Директиві ЄС про прозорість. Заборона порівняння зарплат робить неможливим виявлення дискримінації, особливо гендерної, що є протилежністю заявленим цілям реформи.

Ще одна серйозна проблема — легалізація штрафів. Стаття 9 дозволяє виплачувати працівникам менше мінімальної зарплати у разі «невиконання норм виробітку» чи браку. Це фактично повертає систему штрафів, якої не існувало в українському трудовому праві, де замість цього передбачалися лише догани або звільнення.

Для державних службовців закон пропонує бенефіти у вигляді службового житла та матеріальної допомоги, але одночасно дозволяє урізати зарплати під час воєнного чи надзвичайного стану. Колективні договори щодо оплати праці забороняється укладати міністерствам та місцевим органам влади, що фактично відсторонює профспілки на місцях від захисту прав працівників.

Верховній Раді варто не підтримувати цей документ навіть у першому читанні. Реформа оплати праці в державному секторі дійсно потрібна, але вирішувати диспропорції треба точково, зберігаючи розділення публічного і приватного регулювання. Інакше українці відчують «справедливість» на власних зарплатних картках як суттєве погіршення умов праці.